В УКУ соціологи дискутували, чому виникає феномен індивідуалізації релігійності

 У модернізованих і демократизованих суспільствах з’являється феномен індивідуалізації релігійності, збільшується толерантність до інших вірувань та різноманітність релігійних організацій, поширеним трендом стає синкретизм.

Про це науковці в галузі соціології та богослов’я говорили під час круглого столу в рамках семінару “Сучасна релігійність України в європейському контексті: результати соціальних опитувань”, який відбувся 11 лютого в УКУ.

DSC_7926Серед дискутантів – Оксана Іванкова-Стецюк – док.соц.н., доцент, старший науковий співробітник відділу соціальної антропології, Інституту народознавства НАНУ; Наталія Зайцева-Чіпак – к.соц.н., директор українського центру вивчення громадської думки “Соціоінформ”; Дмитро Миронович – к.соц.н., доцент кафедри соціології. результати соціальних опитувань.

Згідно із соціологічними даними, в Україні досить високорелігійне суспільство, адже більша частина населення називає себе релігійними, атеїстів лише – 6%, агностиків – 4,5% і 20% не вважають себе релігійними, зазначила Олена Богдан, доцент і кан-т соціологічних наук у своїй доповіді «Наскільки релігійне українське суспільство» (неоднозначні показники). «Поширюється тренд, коли люди заявляють, що вірують, але мало відвідують церкву. Певний час у науковій літературі було непорозуміння, оскільки «порожні церкви» пов’язували із секуляризацією у той час, коли 80% опитаних декларували свою релігійність, але не брали участі у колективних церковних ритуалах», – зазначила науковець.

DSC_7935

Саме поняття релігійності вона розглядала за трьома критеріями – релігійна самоідентичність (конфесійна чи релігійна приналежність), релігійні вірування (у що вірить?), яких практик дотримується респондент.

Науковці дійшли висновку, що виміряти поняття релігійності досить складно, особливо в демократизованих суспільствах. Феномен індивідуалізації суспільства веде до розділення певних вірувань людини і церковного середовища. Соціолог Наталія Зайцева-Чіпак зауважила, що попри декларування приналежності до певної конфесії, люди можуть зовсім не дотримуватися її догматів і не вирізнятися особливою моральністю. «Раціональна складова релігійності настільки розвинена, що віра переходить у рамки філософії. Люди намагаються осмислити те, що вчить Церква і прив’язати вірування у певну філософську систему. Вони намагаються сперечатися з Біблією і піддають її сумніву. Відтак, емоційна і діяльнісна складова зменшується. Напевно, це нова форма релігійності, коли ми більше займаємося філософією», – зазначила Наталія Зайцева-Чіпак.

За її словами, у постмодерну добу не варто розглядати релігійність крізь призму християнства, бо під час досліджень це обертається пасткою. «Ми дивуємося, чому люди називають себе віруючими і одночасно вірять у реінкарнацію. Але все змінилося. Релігійність – це не тільки традиційні релігії, але й вірування. Наповнення немає значення щодо релігійності. Якщо людина вірить у реінкарнацію, це також релігійність», – каже вона.

Соціолог Оксана Іванкова-Стецюк не поділяє думки про феномен індивідуалізації. Натомість вона акцентує увагу на феномені комунітаризації релігійного життя, особливо поширеного закордоном і в Україні після Майдану. «Люди йдуть туди, де відповідають на їхні потреби. Це відслідковували у спільнотах українських мігрантів за кордоном. Сам тренд «живої церкви» сприяє конверсії. Священики закордоном кажуть, що дуже потерпають від того, що люди приходять до них суто як до соціальної агенції і просять допомоги, а потім навіть «добрий день» не скажуть», – каже вона.

На її думку, феномен комунітаризації впливає на збільшення чисельності громад, і саме тому в майбутньому церква буде зростати. «Якщо людина, приходячи в церкву, отримає те, що очікувала, вона там залишиться. Формат «домашньої молитви вдома» відходить. Це було хіба 10 років тому. Є чимало соціальних діяльностей, які сприяють комунітаризації – катехитичні школи, дитячі християнські клуби, благодійництво», – каже Оксана Іванкова-Стецюк.

Релігієзнавець Анатолій Бабинський пов’язує феномен індивідуалізації релігійності із бажанням людини пережити персональний духовний досвід. «Сучасній людині недостатньо піти і помолитися з тисячею людей. Вона хоче персонального досвіду Божого милосердя і любові. Комунітаризація поширена у спільнотах людей, які вже мають персональний досвід. До речі, програма «Жива парафія – місце зустрічі з Христом» УГКЦ фокусує увагу на тому, що усі релігійні практики без особистої зустрічі з Христом не мають ніякого значення».

DSC_7951

На думку к.соц.н., доцента кафедри соціології Дмитра Мироновича, феномени індивідуалізації і комунітаризації релігійності дуже пов’язані: «Процес індивідуалізації релігійності корелюється з постматеріальними цінностями. Коли людина ставить за мету власну самореалізацію, тоді ж вона поринає в пошуки, в тому числі і релігійні. У закордонній літературі існує таке поняття як «релігійний пошукач». Хто шукає, може постійно змінювати релігійні групи. Так, у харизматичних протестантських рухах Латинської Америки багато людей навертаються через особистий пошук і дійсно стають спільнотою вірних. Пітер Бергер у роботі «Єретичний імператив» пише, що людина має обирати свою релігійну ідентичність».

Під час дискусії науковці висловили думку, що дослідження у галузі релігії мають бути міждисциплінарними, оскільки розуміння релігійності у соціологів, релігієзнавців і теологів є різним через використання різного інструментарію вимірювання цього поняття. «Релігійна соціологія бере за інструментарій при вимірюванні релігійності не теологію, а релігієзнавство. Для богослова підручники з релігієзнавства – це певною мірою карикатура. Іноді читаючи якийсь з таких підручників, дивуєшся, чи справді йдеться про твою церкву? А все тому, що використали не той інструментарій», – зазначив Анатолій Бабинський.

Протиріччя між показниками релігійності і практикою цінностей у соцдослідженнях він також пов’язує із різним розумінням цих понять: «Церковність у катехетичному підручнику і релігієзнавчому має дві великі різниці. Для релігієзнавця ходити в церкву – це вже вираження релігійності, а для катехита – цього недостатньо, треба не лише ходити, але й жити відповідно до переконань. Для теологів релігійність включає не лише віру в Бога, але й практику одночасно».

(Оригінальна публікація звіту зроблена на сайті УКУ 12.02.2016)

П.С. Для тих, хто не зміг бути присутнім на науковому семінарі. З люб’язної згоди Олени Богдан публікуємо текст її презентації, за що висловлюємо її щиру подяку.

No comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *