Десекуляризація в Україні та Росії: порівняльна перспектива

Socioloh_16.10.055 жовтня відбувся міжкафедральний семінар кафедр церковної історії та кафедри соціології, на якому виступив з доповіддю “Десекуляризація в Україні та Росії: порівняльна перспектива” В’ячеслав Карпов – професор факультету соціології Західного Мічиганського університету (Western Michigan University). Проф. В’ячеслав Карпов є фахівцем з компаративної соціології релігій, і зараз займається дослідженням логіки і процесів десекуляризації, які відбуваються в пострадянських та постсоціалістичних країнах.

Традиційно в соціології секуляризація розглядається як поступове зменшення ролі релігії в житті людей – завдяки покращенню умов життя, зростанню рівня освіти тощо. Проте такий погляд є хибним, адже існують і доволі поширені приклади насильницької секуляризації суспільств владними елітами. Найбільш відомим випадком є боротьба з релігією в Радянському Союзі, проте він не є унікальним: боротьба з релігією набувала масового характеру і в Мексиці першої половини ХХ ст., в Китаї в другій половині ХХ ст., та навіть Франції в кінці XVIII ст. Після зміни цих режимів відбувається відродження релігійного життя, яке не може бути поясненим в рамках домінуючих теорій секуляризації. Отже, десекуляризація – важливий процес, що відбувається в сучасному світі. І вивчення досвіду пострадянських країн виступає необхідною передумовою для його розуміння, адже ці суспільства є ідеальною лабораторією для виявлення основних факторів та механізмів десекуляризації.

Найбільш просте визначення десекуляризації є наступним: це реакція на попередній чи одночасний процес секуляризації. Згадане поняття не ні наративним, тобто таким, що має дати цілісне та всеохопне пояснення процесів, що відбуваються в сучасному світі, ні нормативним, тобто таким, яке описує бажаний стан для суспільства. Це поняття емпіричне, покликане описувати процеси, що відбуваються. Десекуляризація може мати наступні прояви:

  • повернення релігії в секуляризовані інститути (наприклад, в освітню сферу);
  • повернення релігії в публічну сферу;
  • відновлення релігійних вірувань і практик;
  • повернення релігії в культурні субсистеми (наприклад, мистецтво).

Ці процеси не обов’язково пов’язані між собою.

Також десекуляризація може відбуватися в двох основних формах:

  • знизу, тобто через зміни в суспільстві загалом;
  • згори, тобто через вплив еліт на суспільство.

При аналізі десекуляризації слід розрізняти різні її режими, які визначаються такими факторами:

  • хто перебуває при владі – яка соціальна група чи політична сила?
  • якою є її позиція щодо релігії?
  • якими є дії цієї сили щодо релігії?
  • якою є ідеологія цієї владної сили?

Socioloh_2Ці важливі поняття дозволяють описати і пояснити процеси десекуляризації, що відбуваються в Росії та Україні після розпаду СРСР. Зокрема, в Росії відбувається десекуляризація зверху. Попри зріст релігійності в суспільстві в 1990-х рр., в 2000-х рр. відбувається його стагнація, а в 2010-х рр. розпочинається спад. Незважаючи на таку динаміку, роль Російської Православної Церкви тільки зростає в державі. Тобто парадокс Росії полягає в тому, що слабка масова релігійність супроводжується дуже сильною експансією релігії в державних інституціях. Натомість в Україні відбувається десекуляризація знизу. Причому в українському суспільстві рівень релігійності постійно зростає після 1991 р. І рівень релігійності в українському суспільстві після 1991 р. завжди був вищим, ніж в Росії. Парадокс України є протилежним: сильна масова релігійність супроводжується слабкою експансією релігії в державних інституціях. Звісно, в межах України також спостерігаються різні тенденції десекуляризації – в різних регіонах. На заході домінує десекуляризація знизу, на сході – поєднання десекуляризації знизу з десекуляризацією зверху (коли олігархи будували церкви та створювали релігійні інституції для себе), але без такої жорсткої централізації як в Росії. В центральних регіонах України ж відбувається поєднання цих двох моделей.

Після лекції проф. В’ячеслава Карпова відбулося обговорення результатів його досліджень. Зокрема, пролунало запитання, чи існують в Росії такі ж стійкі релігійні відмінності, як і в Україні. Проте згідно з даними проф. В. Карпова чітких регіональних відмінностей немає, хіба що у випадку мусульманських регіонів на Кавказі. Втім, в цьому випадку також слід розуміти, що іслам в Росії є централізованим – і також результатом десекуляризації зверху, оскільки ті форми і течії ісламу, які відродилися з розпадом СРСР, зазнавали і зазнають значних утисків з боку російської влади. Тобто в плані десекуляризації Росія є більш однорідною, ніж Україна. Крім того, проф. В. Карпова запитали про роль релігії в структурі російської ідентичності. Наразі ситуація в Росії виглядає наступним чином: російська ідентичність є сильно пов’язана з православ’ям, що породжує парадокс, коли справжнім росіянином може вважатися тільки православний. Відповідно, релігійна однорідність в цьому випадку аж ніяк не сприяє толерантності – і призводить до посилення ксенофобії. Натомість поліконфесійність України сприяє формуванню національної ідентичності, яка не є прив’язаною до певної конфесії, чим робить українську ідентичність більш стійкою до нетерпимості та ксенофобії.

Підсумовуючи зустріч, Олег Турій подякував проф. В’ячеславу Карпову за цікаву та інформативну лекцію і висловив сподівання на подальшу співпрацю в дослідженні процесів десекуляризації в Україні в ХХ та ХХІ ст.