Нове життя в старих калошах: особливості вирішення конфліктів на Кавказі

dsc_8971До кінця літа 1989 року майже всі етнічні азербайджанці, які проживали на території в Кизил-Шафаг у Вірменії були депортовані за межі цієї республіки. У той же час депортували і вірменську громаду села Керкендж, що знаходиться практично у центрі Азербайджану. Близько мільйона людей стали невимушеними переселенцями  з обох сторін. Результатом 30 років перемовин став договір про обмін селами.

Що це за обмін? Як він вплинув на життя обох громад? Як відбувалося дослідження цього випадку командою дослідників? І як взагалі соціологам вивчати такі складні та водночас цікаві випадки соціальних трансформацій? Про це розповів науковий співробітник Центру незалежних соціологічних досліджень та науковий співробітник Університету Гумбольдта в Берліні Сергій Рум’янцев під час свого візиту до УКУ. На запрошення кафедри соціології він прочитав лекцію «Нове життя в старих калошах: колективний обмін селами в ситуації конфлікту».

Сергій Рум’янцев розповів  про міфи та реалії, шляхи вирішення вірмено-азербайджанського конфлікту, який загострився у другій половині 80-х років у Нагірному Карабасі.

«Депортація та інші форми територіального переміщення, звичайно, не є виключно феноменом постмодерну. Люди завжди змінювали місце проживання – або за власним бажанням, або внаслідок насильства», – читаємо в американського соціолога Роджерса Брубейкера. Проте початкова стадія Карабахського конфлікту мала свою специфіку – депортації населення проводили в політично єдиному просторі Радянського Союзу.

Ситуація з вірменською та азербайджанською громадою – політичний конфлікт за територію. Ні один із учасників не готовий був йти на поступки, що призвело до 30-літнього протистояння.  Внаслідок цього близько 1 млн. людей стали невимушеними переселенцями  з обох сторін.  Сергій Рум’янцев переконаний, що такі конфлікти  не можуть бути вирішені –їх потрібно трансформувати: «Люди повинні по-іншому дивитись на ситуацію. Потрібно змінювати людей, ситуацію, атмосферу. Після чого буде можливе співіснування».

dsc_8987Сторони таки домовилися про мир – реалізували проект мирного колективного обміну селами. Цивільний договір передбачав перш за все збереження місць пам’яті – кладовищ в обох селах. Представникам кожної громади дісталося нове місце проживання, де зберігалися місця пам’яті людей, які покинули село. В азербайджанському селі в Вірменії (Кизил-Шафаг) було приблизно 350 будинків і відповідно сімей. У вірменському селі в Азербайджані (Керкендж) їх майже в три рази менше. Переселення було вимушеним, проте відбувалося мирно – на основі домовленостей між селами та окремими сім’ями. Останні допомагали новоприбулим мешканцям адаптовуватися до нових умов, оскільки спосіб ведення господарства був різним: в Керкенджі земля була найбільш придатною для скотарства, а в Кизил-Шафазі – для виноградарства.

Мешканці обох сіл вважали, що їхнє переселення є тимчасовим, проте конфлікт триває досі. Й інформаційна політика як Вірменії, так й Азербайджану тільки сприяє поглибленню конфлікту і закріпленню ксенофобії та нетерпимості обох народів один щодо одного. Хоча події 1980-х рр. були свідченням мирної співпраці, яка досі тепло згадується мешканцями села як позитивний і світлий досвід.

Проведений дослідницький проект цікавим є з кількох поглядів. По-перше, це приклад якісного дослідження, яке поєднує в собі як методи глибинного інтерв’ю, так і включеного спостереження: дослідники не мали змоги жити в готелі чи приїжджати в село виключно заради інтерв’ю – вони жили в сім’ях, тобто перебували разом з громадою протягом всього проекту. І саме завдяки цьому відбулося «занурення в життя села», що дозволило краще зрозуміти як події часів переселення, так і практики життя в «своєму чужому» селі в сьогоденні. По-друге, дослідження мало і практичну мету – сприяти трансформації вірмено-азербайджанського конфлікту, тобто зміну дискурсивних рамок, в яких відбувається його осмислення обома сторонами. Замість наголосу на непримиренності, неминучості та справедливості боротьби, результати проекту показують можливість повернення до мирного існування обох народів – через пошук прикладів такої мирної співпраці в минулому, навіть перед лицем насильства та зростання ксенофобії та ворожості.

(Оригінальна публікація – на сайті УКУ 19.10.2016)

П.С. Для тих, хто не зміг бути присутнім на семінарі, публікуємо відеозапис виступу Сергія Рум’янцева та дискусії, яка відбулася опісля.